Підрозетники можуть бути різних форм, розмірів, можуть бути виготовлені з різних матеріалів (найчастіше, це пластик або метал).
Для кріплення підрозетника коронкою (як варіант) висвердлюється отвір в стіні (не наскрізний).
Можливо глибина отвору і його діаметр не достатні, іншими словами підрозетник встановлений впритул і немає достатнього місця для розчину на який він фіксується.
Вийміть підрозетник з отвору і пере свердліть його (отвір).
Можливо не правильно підготували отвір під установку підрозетника.
Не прибрали пил, не загрунтували, або хоча б увлажнили.
Іншими словами, розчин на який кріпиться підрозетник наносили в пил, немає контакту розчину з основою.
Знову ж підрозетник витягаємо з отвору.
Очищаємо отвір від пилу, зволожуємо, ще краще грунтуємо з просушуванням.
Розводимо алебастр (або гіпс, або гіпсову шпаклівку, або гіпсову штукатурку, в деяких випадках можливе використання цементно-піщаної суміші), вузьким шпателем заповнюємо (не повністю) отвір алебастром і вдавлюємо в нього підрозетники, зайвий розчин прибираємо.
Можливо стіна дуже пухка (не міцна), наприклад мова про глиняних стінах.
В цьому випадку поверхню треба зміцнити, потрібна грунтовка глибокого проникнення яка наноситься в 2-2 шару з просушуванням.
Якщо ні чого з вище написаного не допомогло, то можна зафіксувати підрозетник шурупами, але це в крайньому випадку, найчастіше фіксації на алебастр, більш ніж достатньо.
Під шуруп потрібен дюбель, я зазвичай використовую ось такі